Наші уявлення про древню Землю – це лише маленькі фраґменти великої мозаїки, які вдалось відшукати палеонтологам у ґеологічногму літописі нашої планети. Складаючи їх воєдино, науковці, з певною долею ймовірності, можуть відтворити менш-більш цілісну картину минулого. І великим щастям є віднайти достатню кількість шматочків мозаїки… До таких щасливців, напевне, можна зарахувати групу китайсько-американських дослідників, яким пощастило віднайти неторканим цілий скам’янілий ліс із раннього пермського періоду.
Скам'янілі відбитки папоротей (A) Pecopteris cf. candolleana; (B) Nemejcopteris feminaeformis; (C) Pecopteris orientalis; (D) Pecopteris sp. Джерело ілюстрації: Wang and all, 2012
У перському періоді, сучасний Північний Китай, був великим, завбільшки із Ґренландію, тропічним островом посеред океану Тетис. Вологий і теплий клімат сприяв розвиткові буйної тропічної рослинності, яка цілковито вкривала його від морських узбереж до високих гірських хребтів. Суцільний зелений килим тропічних лісів розтинало густе мереживо повноводних і каламутних, від щоденних тропічних злив, рік, які неквапом несли свої води в океан, розливаючись і затоплюючи передгірні низини. Вони – ліси, населені небаченими істотами, витворювали колиску прадавнього життя, яке мінилося, скрекотало, наповнювало різноголоссям густі й вологі сутінки під шатрами папоротевих дерев. Одначе, усе змінилось, коли одного ранку, а сонце ще тільки-тільки пробивалось крізь туман до прохолодної роси, глухий і нечуваний гуркіт розітнув сонне повітря, і здригнулася земля – від тисячолітнього сну прокинувся вулкан. Чорний стовп диму і попелу метнувся увись, зловісно затягуючи обрій. Сотні і тисячі тон сірих пластівців попелу посипались з неба. Вони обліплювали листя папоротей, вкриваючи ґрунт, перетворювали, ще недавно життєдайну воду, у смертоносну в’язку грязюку. Дерева падали і їх живцем хоронив вулканічний попіл…