Наші уявлення про древню Землю – це лише маленькі фраґменти великої мозаїки, які вдалось відшукати палеонтологам у ґеологічногму літописі нашої планети. Складаючи їх воєдино, науковці, з певною долею ймовірності, можуть відтворити менш-більш цілісну картину минулого. І великим щастям є віднайти достатню кількість шматочків мозаїки… До таких щасливців, напевне, можна зарахувати групу китайсько-американських дослідників, яким пощастило віднайти неторканим цілий скам’янілий ліс із раннього пермського періоду.
Скам'янілі відбитки папоротей (A) Pecopteris cf. candolleana; (B) Nemejcopteris feminaeformis; (C) Pecopteris orientalis; (D) Pecopteris sp. Джерело ілюстрації: Wang and all, 2012
У перському періоді, сучасний Північний Китай, був великим, завбільшки із Ґренландію, тропічним островом посеред океану Тетис. Вологий і теплий клімат сприяв розвиткові буйної тропічної рослинності, яка цілковито вкривала його від морських узбереж до високих гірських хребтів. Суцільний зелений килим тропічних лісів розтинало густе мереживо повноводних і каламутних, від щоденних тропічних злив, рік, які неквапом несли свої води в океан, розливаючись і затоплюючи передгірні низини. Вони – ліси, населені небаченими істотами, витворювали колиску прадавнього життя, яке мінилося, скрекотало, наповнювало різноголоссям густі й вологі сутінки під шатрами папоротевих дерев. Одначе, усе змінилось, коли одного ранку, а сонце ще тільки-тільки пробивалось крізь туман до прохолодної роси, глухий і нечуваний гуркіт розітнув сонне повітря, і здригнулася земля – від тисячолітнього сну прокинувся вулкан. Чорний стовп диму і попелу метнувся увись, зловісно затягуючи обрій. Сотні і тисячі тон сірих пластівців попелу посипались з неба. Вони обліплювали листя папоротей, вкриваючи ґрунт, перетворювали, ще недавно життєдайну воду, у смертоносну в’язку грязюку. Дерева падали і їх живцем хоронив вулканічний попіл…
Проминуло близько 298 мільйонів років… Двоє науковців із США та Китаю розпочали свої пошукування скам’янілих рослин і тварин у Внутрішній Монґолії, Північний Китай. Пласти кам’яного вугілля поволі, нехотячи, розкривали свої таємниці, аж нарешті, вчені натрапили на шар вулканічних туфів, який став їх “золотою жилою”. Знадобилось ціле десятиліття, аби, метр за метром, розкопати похований під попелом прадавній ліс. І ось, коли важка польова палеонтологічна праця була уже позаду, у їх руках опинились не просто шматочки мозаїки, а цілі, ідеально збережені, фрески, які дали можливість вперше, у найменших деталях, відтворити цілу доісторичну екосистему. Про своє відкриття вчені оголосили всьому світу зі сторінок Вісника Національної Академії Наук США (PNAS).
Описана вченими рослинність – це болотяне рідколісся, на кшталт сучасних тропічних боліт Флориди, де дерева, на своїх коренях-ходулях, більшу частину року занурені у воду, а на малесеньких клаптях суходолу, подекуди, зростають убогі трави. Точнісінько така ж картина відкрилась перед науковцями, коли були завершені розкопки. Їх ліс виявився окраїною великої залитою водою рівнини, найпевніше – річкової долини з болотами, озерами і старицями. Оскільки дерева нерівномірно заселяли усю вивчену територію, то можна вважати, що долина перебувала затопленою не увесь рік. Й існував ґрадієнт глибин, який обмежував розповсюдження різних видів. Наприклад, найбільш мілкі частини болота були густо порослі Марацилієвими деревовидними папоротями (Marattiopsida Doweld), а глибші – Неґератіальними деревовидними папоротями (Noeggerathiales).
Скам'янілі хвощі: Asterophyllites longifolius (A-B) та Sphenophyllum oblongifolius (C-D). Джерело ілюстрації: Wang and all, 2012
Окрім горизонтального розмежування дуже чітко простежувалася вертикальна ярусність. Верхній ярус, заввишки 20-30 м, становили високі і дуже поодинокі Сиґілярії рибячолускові (Sigillaria ichthyolepis (Sternberg) – прадавні родичі сучасних плаунів. Їхні стовбури були вкриті густим мереживом рубців від колись опалого листя, що власне й надавало їм схожості із риб’ячою лускою. Сиґілярії зростали на мілководі разом із Марацилієвими папоротями, які складали другий і основний ярус крон висотою до 15-ти метрів. Їх стовбури обплітали ліаноподібні папороті – Сфеноптериси (Sphenopteris). Трав’яний ярус був дуже бідним, що зумовлювалось затопленням, однак, на небагатьох ділянках суходолу зростали папороті Немайкоптериси жіночеподібні (Nemejcopteris feminaeformis (Schlotheim), а поруч з води підіймались хвощі Сфенофілюми (Sphenophyllum ) та Астерофіли (Asterophyllites). У трав’яному ярусі також були присутніми одні із найдревніших цикадових голонасінних: Теніоптериси (Taeniopteris) та Птерофілюми (Pterophyllum). У той же час на більш глибших ділянках домінували Неґератіальні деревовидня папороті представлені видами із родів Тінґія (Tingia) та Паратінґія (Paratingia). Загалом, вчені виявили 6 різних таксономічних груп рослин.
Сьогодні древній ліс – це лише спогад, вугільна копальня. Однак для науки, для розуміння функціонування екосистем минулого і їх порівняння із сучасними – це великий поступ вперед. Дослідження свідчать, що незважаючи на колосальні відмінності у видовому складі та значні проміжки часу, структура і робота давніх екосистем нічим не відрізняється від нинішніх – гравці змінилися, а правила залишилися ті ж самі…
Джерело : http://www.naturalist.if.ua/?p=5565
Немає коментарів:
Дописати коментар