Айни - таємничий народ

Айни

Коли в XVII столітті російські мандрівники досягли «найдальшого сходу», де, як їм здавалося, закінчується материк, їх поглядам постала дивна картина. Посеред безкрайнього океану височіли великі і численні острови, заселені людьми. Зовнішність чужинців вразив землепрохідців до глибини душі: зарослі густими бородами люди з широкими, як у європейців, очима, з великими, виступаючими носами, товстими губами, в жупанах, хутряних шапках, чунях і з закладеної за пояс табакеркою. Побачивши таке диво, російські першовідкривачі спочатку вирішили , що це чоловіки десь із Поволжжя чи Сибіру, або в крайньому випадку, цигани, але ніяк не монголоїди , котрих козаки завжди  зустрічали за Уралом. 

 

    Мандрівники охрестили аборигенів "мохнатими курильцями", але самі себе ці люди називали "айну", що означало "людина".С тих пір пройшло багато століть , але дослідники і досі б'ються над численними загадками цього народу і до сих пір не прийшли до якогось одного висновку. Дійсно, звідки на Курилах і Сахаліні з'явилися такі схожі на росіян люди?Чому "мохнаті" , знаходячись в оточенні монголоїної раси так сильно відрізняютбся від них зовні? Чому їх чоловіки носили такі ж довгі бороди , як російські старовіри . Адже всі до єдиного сусідні народи , включаючи камчадалів, якутців, японців, корейців, китайців, ніколи не носили бороду.

    Звідки вони прийшли на ці сурові острови ? Відповіді немає. Якщо припустити, що айни з'явились із Росії, то виникає запитання: як люди кам'яного віку могли подолати такі великі відстані ?Представники альтернативної науки висувають свою версію, досить незвичайну: в старовинні часи інопланетяни пересилили росіян на ці території в якості експерименту, давши їм особливі можливості. Чим довше російські мандрівники спостерігали за айнами, тим більше дивували їх традиції. Виявляється, що місцеві жителі є великими шанувальниками ведмедів. Ведмідь фігурує майже у всіх айнських казках та легендах. Ведмедю присвячується найголовніше свято в році. Цікаво, що такий же культ потапича є у Росії. Вірніше, у народів російської Півночі і Сибіру. Ще один збіг , який змушує задуматись про спорідненість з росіянами  , але тільки айни вигодовували маленького ведмежа молоком жінки-годувальниці. Як і народи, які заселяли російську тайгу і тундру , айни ходили в ліс по здобич, звідки приносили маленького клишоногого. Але, якщо представники інших народів саджали маленького ведмежа в спеціально дерев'яний вольєр, то айни залишали його вдома у годуючої матері. А та, в свою чергу, "постачала" молоком не тільки своїх дітей, а і лісового приймака.До пухнастого клубочка і відносились як до дитини - купали, виводили на прогулянку, доглядали. Дивлячись на такі дива, російські мандрівники розводили руками, тому що айни настільки вправно справлялись з ведмежам, ніби володіли таємною мовою тварин. Але доля ведмедика була вирішена ще з початку. Коли він підростав, його вбивали під час святкування , яке йому і було присвячено. Кістки клешоногого поміщали в спеціальний ангар, в якому за десятиріччя зібралась їх велика кількість від ведмедів, які були вбиті на полюванні і на подібних святах. 

    Айни щиро вибачались перед ведмедем: якщо б вони не вбили його, то як би його дух піднявся до гірських духів і передав їм, що айни дуже віддані божествам?Коли росіяни відкрили "мохнатих курильців", ті не дуже займались важкою працею- тільки займались мисливством і ловили рибу. А раніше обробляли землю, займались керамікою- сліди цих видів діяльності можна було знайти на островах. В давні часи айни створювали дивовижні за красою глечики і тарілки, загадкові статуетки догу, прикрашали свої будинки унікальним спіралевидним орнаментом. Не зрозуміло, що спонукало їх закинути майже всі традиційні заняття, тим самим зробивши крок назад в культурному розвитку.За народними переказами про айнів розповідається про казкові цінності, багацтво,  замки та фортеці, але японці , а потім європейці побачили це плем'я , яке жило в незручних хижинах, землянках і пещерах.У айнів не було письма , їх мова не схожа ні на яку, а система рахунку-досить оригінальна: вони рахували двадцятками. Коли японці колонізували Курили та Сахалін, вони почали вчити аборигенів японській мові, щоб ті швидше асимілювались. Айни дуже важко засвоювали японську грамоту, але згодом айнська мова стала витіснятись японською , а до середини ХХ століття майже взагалі зникала, як і більшість айнів. Після Другої світової війни "мохнаті курильці" , котрі заселяли Сахалін, з'явились на Хоккайдо і змішались із місцевим населенням. Нечисленні представники цього народу обирали не показуватися, так було легше пристосуватись до нового життя. В 1990-х роках у Країні  , де сходить сонце, спробували відновити айнську мову, але ломати, як ми знаємо, не будувати- ця задумка не втілилась в реальність. А людей, котрі до сих пір рахують себе айнами , можна перерахувати на пальцях. 

Використані матеріали статті Володимира Строгова